Фото: ippnou.ru

Ще п’ять років тому було майже неможливо уявити, що The Financial Times публікуватиме цикл статей під назвою «Капіталізм у стані кризи». Те, що він з’явився, є відображенням як невдоволення громадськості, так і тривожних наслідків кризи у більшості розвинених країн.

Американці традиційно були найвірнішими прихильниками капіталізму. Проте, нещодавнє опитування громадян показало, що лише 50% населення США має позитивне уявлення про капіталізм, а 40% – навпаки. Розчарування було особливо помітним серед молодих людей у віці 18-29 років, афро-американців та вихідців з Латинської Америки, а також серед тих, чий дохід є нижчим від $30 000 на рік і тих, хто називає себе демократами.

Три виборчі кампанії поспіль закінчувалися нищівною поразкою для політичних сил, що перебували при владі. У 2006 і 2008 роках добрих результатів досягли ліві, у 2010 році переконливу перемогу здобули праві. Виникнення Чайної партії на правому краї політичного спектру та руху «Окупуйте Вол-стріт» на лівому — свідчать про те, що у цей рік виборів ставки набагато більші, ніж зазвичай.

Тож наскільки виправдане це розчарування ринковим капіталізмом? Це залежить від відповіді на два важливих запитання. Чи притаманні сучасні проблеми нинішній формі ринкового капіталізму, чи для них можна знайти більш пряме рішення? Чи можна уявити кращі альтернативи?

Поширення застою та ненормального безробіття з Японії на інші промислово розвинені країни справді ставить під сумнів ефективність капіталізму як стимулятора зайнятості та підвищення рівня життя середнього класу у його широкому розумінні. Мало хто впевнено поставив би на те, що США або Європа повернуться до повної зайнятості, якою її вважали раніше, протягом наступних п’яти років. В економіках США та Європи попит, ймовірно, буде зниженим ще протягом тривалого часу.

Але чи відображає цей факт ваду, властиву капіталізму, або, як запропонував Кейнс, проблему з «магнето» – таку, як несправність генератора авто – яку можна буде розв’язати за допомогою відповідної належної фіскальної та монетарної політики, і на яку не вплинуть сприятливим чином великомасштабні структурні заходи. Я вважаю, що наявні дані переважно вказують на користь останньої точки зору. Зусилля з реформування капіталізму, ймовірніше, відволікатимуть нас від кроків, які необхідно зробити для стимулювання попиту, радше ніж сприятимуть зниженню безробіття. Я підозрюю, що якщо і коли відкоригують відповідним чином макроекономічну політику, нинішні тривоги великою мірою розвіються.

Тим не менше, виникають серйозні запитання щодо справедливості капіталізму. Вони зумовлені стрімким зростанням безробіття, яке не прив’язане до бізнес-циклів. Один з шести американських чоловіків віком від 25 до 54 років, швидше за все, залишиться без роботи навіть після відновлення твердого економічного зростання – у поєднанні з раптовим підвищенням частки національного доходу, яку отримує найбагатший 1% населення та зниження соціальної мобільності. Проблема є реальною і глибокою, і видається малоймовірним те, що все виправиться без зовнішнього втручання. На відміну від способів розв’язання циклічних проблем, для цієї проблеми немає очевидного рішення. Справді, оскільки навіть зайнятість у промисловості у Китаї є значно нижчою від рівня 15-річної давнини, то можна припустити, що корені проблеми лежать у глибині розвитку технологій.

Аграрна економіка поступилася індустріальній, оскільки поступ дав змогу задовольняти потреби у продовольстві лише невеликій частині населення, вивільняючи дуже багато людей для роботи в інших галузях. Той самий процес нині відбувається з промисловістю та низкою послуг, знижуючи перспективи працевлаштування для більшості громадян. Водночас, як і в перші дні індустріальної епохи, поєднання важливих зрушень та ширших можливостей для масштабного виробництва дає змогу небагатьом щасливчикам заробити величезні статки.

Характер перетворень підкреслює 50-кратна зміна відносних цін телевізора постійної якості і дня, проведеного у лікарні, що відбулася за останнє покоління. Хоча й часто зауважують, що середня зарплатня найманих працівників зазнає стагнації, це затьмарює один важливий аспект того, що відбувається. Якщо вимірювати зарплатню через вартість таких товарів, як побутова техніка, одяг, або ж послуг телефонного зв’язку (саме у цих галузях зростання продуктивності праці було дуже швидким), то вона швидко зростала протягом останнього покоління. Проблема в тому, що вона стагнувала або падала відносно цін на продовольчі товари, житло, медичні послуги, джерела енергії та освіту.

Оскільки потрібна дедалі менша кількість людей для задоволення попиту населення на такі товари, як побутова техніка та одяг, то природно, що більше людей працюють у виробництві благ у таких галузях, як охорона здоров’я чи освіта, де результати є явно незадовільними. Справді, як довів економіст Майкл Спенс, цей процес вже давно триває: по суті, все зростання зайнятості у США за останнє покоління припало на виробництво товарів, послуг чи благ суто для внутрішнього вжитку.

Труднощі полягають у тому, що у багатьох з цих галузей традиційні аргументи на користь ринкового капіталізму є слабшими. Це, звичайно, не випадково, що майже в кожному суспільстві виробництво таких благ, як охорона здоров’я та освіта, набагато тісніше пов’язане з державним сектором, ніж у випадку з виробництвом промислових товарів. Існує необхідність переорієнтувати найманих працівників з роботи у таких галузях, як металургія, на такі види діяльності, як догляд за людьми похилого віку. Одночасно існує необхідність скоротити або щонайменше уповільнити зростання державного сектора.

Це приводить нас до думки, що уряди індустріальних капіталістичних країн є банкрутами. Навіть якщо ринки демонструють дедалі більш незадовільні результати, тиск на бюджети обмежує здатність державного сектора втрутитися. Актуальними є питання «як» і «коли» будуть скорочені головні соціальні програми, а дискусій щодо доцільності цього кроку немає. Елементарна платоспроможність надто багатьох капіталістичних держав видається поставленою під сумнів.

Знову ж таки, проблеми є дуже реальними. Хоча я вірю сильніше, ніж більшість, у те, що уряд США зможе позичати на дуже привабливих умовах ще протягом тривалого часу, якщо – чого я побоююся, – приватні запозичення залишатимуться на низькому рівні, немає жодних сумнівів, що нинішній курс із запланованими видатками і доходами є нежиттєздатним. І Європа нас вчить тому, що ринки можуть перетворювати значні фіскальні проблеми на катастрофу.

На одному рівні відповіддю буде просте наполягання на виказуванні більшої політичної волі і мужності. Але на глибшому рівні громадяни промислово розвинених країн, які вважають, що вони живуть у прогресивних суспільствах, справедливо замислюються, чому дедалі багатшим суспільствам треба знижувати рівень соціального захисту. Як не парадоксально, відповідь полягає у самому успіху капіталізму, який зробив альтернативну вартість індивідуального навчання або догляду за хворими набагато дорожчими.

Якщо результати є незадовільними, якими вони, напевно, є зараз, завжди буде точитися суперечка між тими, хто вважає, що нинішній курс необхідно продовжувати зі збільшеними зусиллями, і тими, хто виступає за радикальну зміну напрямку. Ця суперечка дещо недоречна у випадку ринкового капіталізму.

Там, де його застосували, він досяг величезного успіху. Викликом для нового покоління є те, що цей успіх будуть дедалі більше сприймати як належне, і він дійсно ставатиме дедалі сильнішим джерелом розчарування, оскільки у ці важкі часи ніщо не може дорівнятися успіху ринкового капіталізму за межами природних володінь ринку. Значною мірою потребують оновлення не найбільш, а найменш капіталістичні галузі сучасної економіки – пов’язані з охороною здоров’я, освітою та соціальним захистом.

Автор: Лоренс Самерс, професор Гарвардського університету, колишній міністр фінансів США.

Джерело: The Financial Times

http://infoporn.org.ua/news/urn:news:34710448